1:1 Павел, слуга Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний на благовістуваннє Боже,
1:2 (котре наперед обіцяв [Бог] через пророків своїх у сьвятих писаннях,)
1:3 про Сина свого (народженого з насїння Давидового по тілу,
1:4 обявленого Сина Божого в силї, до Духу сьвятости, через воскресеннє в мертвих), Ісуса Христа, Господа нашого,
1:5 (котрим прийняли ми благодать і апостольство на впокореннє вірі між усїма народами ради імени Його,
1:6 між котрими й ви покликані, Ісус-Христові;)
1:7 Усїм вам, що єсте в Римі, любленим від Бога, покликаним сьвятим: благодать вам і впоюй од Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.
1:8 Перш усего дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша проповідуєть ся по всему сьвіту.
1:9 Сьвідок менї Бог, котрому служу духом моїм у благовіствуванню Сина Його, що без перестану спомни про вас роблю,
1:10 усе в молитвах моїх мелючись, щоб колись довелось менї по волї Божій, прийти до вас.
1:11 Бажаю бо бачити вас, щоб передати вам даруваннє духовне дла утвердження вашого;
1:12 се ж єсть утішитись укупі з вами спільною вірою вашою і моєю.
1:13 Не хочу ж таїти од вас, браттє, що часто заміряв я прийти до вас (та й досї спиняло мене), щоб який овощ мати й між вами, яко ж і між иншими поганами.
1:14 Єленянам і чужоземцям, мудрим і нерозумним довжен я.
1:15 От же, що до мене, готов я й вам, що в Римі, благовіствувати.
1:16 Бо не соромлюсь благовіствування Христового, сила бо Божа на спасенне всякому віруючому, Жидовинові перше, а потім і Грекові.
1:17 Правда бо Божа в йому відкриваєть ся до віри в віру, яко ж написано: Праведний вірою жив буде.
1:18 Одкриваеть ся бо гаїв Божий з неба на всяке нечесте і неправду людей, що держить істину в неправді.
1:19 Тим, що розумне про Бога, явно в них; Бог бо явившім.
1:20 Невидиме бо Його від создання сьвіту думаннєм про твори робить ся видиме, і вічна Його сила і божество, щоб бути їм без оправдання.
1:21 Тим, що знаючи Бога, не яко Бога прославляли або дякували, а осуєтились думками своїми і оморочилось нерозумне серце їх.
1:22 Славлячи себе мудрими, потуманїли,
1:23 і обернули славу нетлінного Бога на подобину образа тлінного чоловіка, і птиць і четвероногих і гаду.
1:24 Тим же й передав їх Бог нечистотї в похотях сердець їх, щоб сквернили тїла свої між самими собою.
1:25 Вони перемінили істину Божу на лжу і поклонялись і служили тварі більш Творця, котрий благословен на віки. Амінь.
1:26 За се передав їх Бог карі безчестя, бо й жінки їх обернула природню подобу на протиприродню;
1:27 так само й чоловіки, оставивши природне вживаннє женського полу, розгорілись похоттю своєю один на одного, чоловіки на чоловіках сором роблячи, і заплату, яка подобала заблудові їх, у собі приймаючи.
1:28 І, яко ж не вподобалось їм мати Бога в розумі, передав їх Бог ледачому уму, робити неподобне,
1:29 сповнених усякої неправди, перелюбу, лукавства, зажерливостя, злоби, сповнених зависти, убийства, сварнї, підступу, лихих звичаїв,
1:30 осудників, поклїпників, богоневавидників, гордувників, хвастунів, пишних, видумщиків лихого, родителям непокірних,
1:31 нерозумних, ламателїв умови, нелюбовних, невбдагальних, немилостивих.
1:32 Котрі, хоч Божий присуд розуміють, що хто таке робить, достоїн смерти, не тільки самі се роблять, та й похваляють роблячих.
2:1 Тим без оправдання єси, всякий чоловіче, що судищ; у чому бо судиш другого, себе осуджуєш, те ж бо саме робиш, судячи (другого).
2:2 Знаємо ж, що суд Божий по истині на тих, що роблять таке.
2:3 Чи думаєш же, чоловіче, судячи того, хто таке робить, і роблячи те ж саме, що ти втечеш од суду Божого?
2:4 Або богацтвом благости Його та вдержливости та довготерпіння погорджуеш? не знаєш, що благость Божа до покаяння тебе веде ?
2:5 По жорстокости ж твоїй і непокаянному серцю збираєш собі гнів на день гніву і відкриття праведного суду Бога,
2:6 котрий віддасть кожному по ділам його:
2:7 тим, що терпіливостю в доброму дїлї шукають слави, та чести, та нетлїння - життє вічне;
2:8 а которі сварливі і противлять ся істині, корять ся ж неправді, (тим) ярость та гнїв.
2:9 Горе й тіснота на всяку душу чоловіка, що робить лихе, Жидовина перше, та й Грека;
2:10 слава ж, честь і впокій усякому, хто робить добре, Жидовинові перше, та й Грекові.
2:11 Нема бо в Бога вважання на лиця.
2:12 Скільки бо без закону згрішило, (стільки їх) без закону й погине, а скільки в законї згрішило, (стільки Їх) законом суд прийме
2:13 (Не слухателї бо закону праведні перед Богом, а чинителї закону справдять ся.
2:14 Коли бо погане, не маючи закону, по природі законне чинять, то вони, закону не маючи, самі собі закон:
2:15 вони показують діло законне, написане в серцях їх, як сьвідкує совість їх, і між тим думки їх одна другу осуджують, або оправдують);
2:16 в день, коли судити ме Бог тайни людські, по благовісти моєму, через Ісуса Христа.
2:17 Ось ти Жидовин звеш ся, і почиваєш на законї, і хвалиш ся Богом,
2:18 і розумієш волю (Його), і розпізнаєш (що єсть) лучче, навчаючись із закону;
2:19 і вповаєш на себе, що ти проводир сліпим, сьвітло тим, що в темряві,
2:20 наставник незмислям, учитель малоліткам, мавши образ розуму і істини в законї.
2:21 Навчаючи ж иншого, себе не навчаєш? проповідуючи не красти, сам крадеш?
2:22 говорячи, щоб не робили перелюбу, робиш перелюб? гидуючи ідолами, крадеш сьвяте?
2:23 ти, що хвалиш ся законом, переступом закону Бога зневажаєш?
2:24 Імя бо Боже через вас хулить ся між поганами, яко ж писано.
2:25 З обрізання бо є користь, коли чиниш закон; коли ж ти переступник закону, обрізанне твоє сталось необрізаннєм.
2:26 Коли ж необрізаний хоронить установи закону, чи необрізаннє його за обрізаннє не полїчить ся?
2:27 І осудить необрізаннє по природі, котре сповняє закон, тебе, котрий з писаннєм і обрізаннєм переступник єси закону.
2:28 Не той бо, хто явно (такий) єсть Жидовин, і не те, що явно по тілу, обрізаннє,
2:29 а котрий потай, (той) Жидовин, і обрізаннє (єсть обрізаннє) серця в дусї,
2:29 не в писанню; йому ж похвала не від людей, а від Бога.
3:1 Чим же переважує Жидовин? або яка користь з обрізання?
3:2 Велика на всякий спосіб: найперше бо, що їм були звірені словеса Божі.
3:3 Що бо, що не увірували деякі? Хиба невірство їх віру Божу оберне в нїщо?
3:4 Нехай не буде (так). Нї, (нехай буде) Бог правдивий, усякий же чоловік омана, яко ж писано: Щоб оправдив ся Ти в словах Твоїх, і побідив, як судити меш ся.
3:5 Коли ж неправда наша Божу правду викликав, що скажемо? Хиба неправеден Бог, що посилав кару? (яко чоловік глаголю.)
3:6 Нехай не буде (так). Як же бо мав би Бог судити сьвіт?
3:7 Коли бо істина Божа через мрю оману ще побагатшала на славу Його, чого ж іще й менї, яко грішникові, осудженим бути?
3:8 А не (так тому бути), як нас хулять, і як говорять деякі, нїби ми кажемо, що нумо робити лихе, щоб прийшло добре? Праведний суд на таких.
3:9 Що ж? ми луччі? Ніяк (не луччі); попереду бо укорили ми й Жидів і Греків, що вони всі під гріхом,
3:10 яко ж писано: що нема праведного нікого,
3:11 нема, хто розумів би, нема, хто шукав би Бога,
3:12 всі відхилились, вкупі нікчемні стали; нема, хто робив би добро, нема аж до одного.
3:13 Гріб відчинений горло їх, язиками своїми підводили; отрута гадюча під губами їх;
3:14 котрих уста клятьби і гіркости повні;
3:15 скорі ноги їх проливати кров;
3:16 руїна та здиднї на дорогах їх,
3:17 а дороги мирної не пізнали.
3:18 Нема страху Божого перед очима їх.
3:19 Знаємо ж, що скільки закон говорить, тим, що під законом, говорить, щоб усякі уста загородились, і винен був увесь сьвіт Богові;
3:20 тим що дїлами закону не справдить ся всяке тїло перед Ним; через закон бо познаннє гріха.
3:21 Тепер же окреме закону правда Божа явилась, сьвідкована від закону й пророків;
3:22 правда ж Бога через віру Ісус. Христову усім і на всїх віруючих-нема бо ріжницї:
3:23 всі бо згрішили, і лишені слави Божої,
3:24 оправдають ся (ж) дарма благодаттю Його, викупленнєм, що в Христї Ісусї,
3:25 котрого предложив Бог на вблагальну жертву через віру в кров Його, щоб з'ясувати правду свою одпущеннєм прежнїх гріхів у довготерпінню Божому,
3:26 щоб з'ясувати (кажу) правду свою нинішнього часу, щоб був Він праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової.
3:27 Де ж величаннє? Виключене. Которим законом? учинків? Нї, а законом віри.
3:28 Думаємо оце, що чоловік оправ дуєть ся вірою, без учинків по закону.
3:29 Або Жидам Бог тільки, а й не поганам? Так, і поганам;
3:30 яко ж бо один Бог, що оправдує обрізаннє з віри і необрізаннє вірою.
3:31 То ми оце руйнуємо закон вірою? Нехай не буде (так). Нї, ми утверджуємо закон.
4:1 Шо ж, скажемо, Авраам, отець наш, знайшов по тілу?
4:2 Коли бо Авраам з учинків оправдив ся, мав похвалу, та не перед Богом.
4:3 Що бо писаннє глаголе? Увірував же Авраам Богові, і полічено се йому за праведність.
4:4 Оце ж хто робить, нагорода не полїчуєть ся по благодаті, а по довгу.
4:5 Хто ж не робить, а вірує в оправдуючого нечестивого, віра його полїчуєть ся за праведність.
4:6 Яко ж і Давид глаголе про блаженство чоловіка, котрому полїчує Бог праведність без учинків:
4:7 Блаженні, кому відпущено беззаконня, і кому прикрито гріхи.
4:8 Блажен чоловік, котрому не полїчить Господь гріха.
4:9 Чи. блаженство ж се на обрізаннв, чи й на необрізаннє? глаголемо бо, що полічено Авраамові віру за праведність.
4:10 Як же полічено йому? чи як він в обрізанню був, чи в необрізан-ню? Не в обрізанню, а в необрізанню.
4:11 І знак обрізання прийняв, яко печать праведности (тієї) віри, що в необрізанню, щоб бути йому отцем усіх віруючих через необрізаннє, щоб полічено й тим за праведність,
4:12 і отцем обрізання не тільки тим, що з обрізання, а й тим, хто ходить по слїдам віри, яку (мав) у необрізанню отець наш Авраам.
4:13 Не по закону бо (було) обітуваннє Авраамові або насїнню його, що буде він наслїдником сьвіту, а по праведностї віри.
4:14 Коли бо ті, що з закону, наслїдники, то зникне віра, й обітуваннє обернеть ся в нїщо.
4:15 Закон бо робить гнів; де бо нема закону, нема й переступу.
4:16 Тим з віри, що по благодаті, щоб було певне обітуваннє всьому насінню, не тільки тому, що з закону, та й тому, що з віри Авраама, котрий отець усїм нам,
4:17 (яко ж писано: що отцем многим народам настановив я тебе,) перед Богом, котрий, оживляє мертвих і зове те чого нема, так як те, що є, котрому увірував.
4:18 Котрий, окрім надії, в надії увірував, що бути йому отцем многим народам, по реченному: Так буде насїннє твоє.
4:19 І не знемігши вірою, не вважав тіла свого вже омертвілим, бувши мало не столїтнїм, і Сариної утроби замершою.
4:20 В обітуваннї ж Божім не сумнив ся невіруваннєм, а покріпшав вірою, давши славу Богові,
4:21 і впевнившись, що Обіцявший вдолїє й зробити.
4:22 Тим же й полічено йому за праведність.
4:23 Не про того ж одного тільки писано було, що полічено йому,
4:24 а й про нас, котрим має полічитись, віруючим в Того, хто воскресив Ісуса, Господа нашого, з мертвих,
4:25 котрий був переданий за погрішення наші, і воскрес на оправданнє наше.
5:1 Справдивши ся ж вірою, маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа,
5:2 через котрого й приступ одержали вірою в благодать сю, в котрій стоїмо і хвалимось упованнєм слави Божої;
5:3 Не тільки ж (се), а хвалимось і горем, знаючи, що горе робить терпінн,
5:4 терпінне ж досьвід, досьвід же надію,
5:5 надія ж не осоромлює, бо любов Божа вилилась у серця наші Духом сьвятим, даним нам.
5:6 Ще бо Христос, як були ми недужими, в свою пору за нечестивих умер.
5:7 Ледви бо за праведника хто вмре; хиба за благого може ще хто й одважитись умерти.
5:8 Являв ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер.
5:9 Много ж більше тепер, бувши оправдані кровю Його, спасемось Ним од гнїва.
5:10 Коли бо, ворогами бувши, примирились ми в Богом смертю Сина Його, то много більше, примиривши ся, спасемось у житті Його.
5:11 Не тільки ж (се), а й хвалимось у Бозї Господом нашим Ісусом Христом, через котрого тепер примиренне прийняли.
5:12 Тим же то, як через одного чоловіка гріх у сьвіт увійшов, а через гріх смерть, так і смерть у всіх людей увійшла (через того), в кому всі згрішили.
5:13 Бо (й) до закону гріх був у сьвітї, та гріх не полїчуєть ся, коли нема закону.
5:14 Тільки ж царювала смерть од Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив по подобинї переступу Адамового, котрий єсть образ будучого.
5:15 Та не так і дар, як прогрішеннє. Коли бо через прогрішеннє одного многі померли, то много більше благодать Божа і дар благодаттю одного чоловіка Ісуса Христа у многих наддостаткували.
5:16 І не таке даруваннє, як (те що сталось) через одного согрішившого; суд бо з однієї (провини був) на осуд, дар же на оправданнє з многих провин.
5:17 Бо, коли через провину одного смерть царювала через одного, много більше ті, хто прийняв наддостаток благодати і дар правди, царювати муть в життю одним Ісусом Христом.
5:18 Тим же оце, як через провину одного на всїх людей осуд, так і через праведність одного на всїх людей оправданнє життя.
5:19 Яко бо через непокору одного чоловіка грішними зробились многі,так і покорою одного праведниками зроблять ся многі.
5:20 Закон же ввійшов, і намножилось гріха; де ж намножилось гріха, там ще більший наддостаток благодати,
5:21 щоб, як гріх царював у смерть, так і благодать царювала через правду у життє вічне Ісусом Христом, Господом нашим.
6:1 Що ж скажемо? чи зостанемось у грісі, щоб благодать помножилась? Нехай не буде (так).
6:2 Ми, що померли гріхом, як ще жити мем в йому?
6:3 Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились?
6:4 Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили.
6:5 Коли бо ми з'єднані (з Ним) подобиєм смерти Його, то й (подобиєм) воскресення будемо,
6:6 знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне, щоб не служити нам більш гріху.
6:7 Хто бо вмер, той визволивсь од гріха.
6:8 Коли ж ми вмерли з Христом, віруємо, що й жити мем з Ним,
6:9 знаючи, що Христос, уставши з мертвих, уже більш не вмре: смерть над Ним більш не панує.
6:10 Бо що вмер, за гріх вмер Він раз, а що живе, Богові живе.
6:11 Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христі Ісусі, Господі нашім.
6:12 Нехай же не царює гріх у смертному вашому тїлї, так щоб коритись йому в похотях його;
6:13 анї оддавайте членів ваших гріху, (яко) знаряддє неправді, а оддавайте себе Богові, яко з мертвих оживших, і члени ваші, (яко) знаряддє правди, Богові.
6:14 Гріх бо над вами нехай не панує; не під законом бо ви, а під благодаттю.
6:15 Що ж? чи будемо грішити, що ми не під законом, а під благодаттю? Нехай не буде.
6:16 Хиба не знаєте, що кому оддаєте себе в слуги на послух, того ви й слуги, кого слухаєте: чи то гріха на смерть, чи слухання на праведність?
6:17 Дяка ж Богові, що ви були слугами гріха, та послухали від серця тої науки, якій і піддались.
6:18 Визволивши ся ж од гріха, зробились ви слугами правди.
6:19 По чоловічи глаголю ради немочи тіла вашого: як ви оддавали члени ваші в слуги нечистоті і беззаконню на беззаконнє, так тепер оддайте члени ваші в слуги правді на сьвятість.
6:20 Коли бо ви були слугами гріха, вільні (нагі) були від праведності.
6:21 Який же тоді мали ви овощ з того, чого тепер соромитесь? конець бо того - смерть.
6:22 Тепер ж визволившись од гріха і ставшись слугами Богу, маєте овощ ваш на осьвяченнє, конець же - життє вічне.
6:23 Плата бо за гріх смерть, даруваннє ж Боже - життє вічне в Христї Ісусї, Господі нашім.
7:1 Хиба не знаєте, браттє (знаючим бо закон глаголю), що закон панує над чоловіком, доки він жив?
7:2 Бо мужня жона з живим мужем звязана законом, як же вмре муж її, тоді вона відзволена від мужа.
7:3 Тим же оце, як жив муж, перелюбницею звати меть ся, коли буде (жінкою) иншому чоловікові; коди ж умре муж Її, вільна вона від закону, щоб не бути їй перелюбницею, хоч би була (жінкою) иншому чоловікові.
7:4 Оце ж, браттє моє, і ви вмерли закону тілом Христовим, щоб бути вам иншому, що встав із мертвих, щоб принесли ми овощ Богові.
7:5 Як були бо ми в тїдї, страсти гріховні, що були через закон, орудували в членах наших, щоб приносити овощ смерті.
7:6 Тепер же ми відзволились од закону умершого, котрим були держані, щоб служити нам (Богові) в обновленню духа, а не у ветхости писання.
7:7 Що ж скажемо? закон гріх? Нехай не буде так. Нї, я й не знав гріха, як тільки через закон, і жадоби не відав би, коли б закон не сказав: Не жадай.
7:8 Гріх же, взявшись через заповідь, підняв у менї всяку жадобу. Без закону бо гріх мертвий.
7:9 Я ж колись жив окреме закому; як же настала заповідь, гріх ожив, а я вмер.
7:10 І знайшов я, що заповідь, котра на життє, ся на смерть.
7:11 Гріх бо, узявшись через заповідь, обманив мене, і нею вбив мене.
7:12 Тим же оце закон сьвят, і заповідь сьвята, і праведна і добра.
7:13 Хиба ж добро принесло мені смерть? Нехай не буде так. Нї, гріх, щоб явив ся гріхом, добрим завдав менї смерть, щоб гріх був без міри грішен через заповідь.
7:14 Знаємо бо, що закон духовний, я ж тілесний, проданий під гріх.
7:15 Що бо роблю, не розумію; не що бо хочу, роблю, а що ненавиджу, те роблю.
7:16 Коли ж, чого не хочу, те роблю, то хвалю закон, що добрий.
7:17 Тепер же вже не я роблю се, а гріх, що домує в мені.
7:18 Знаю бо, що не живе в мені (се єсть в тїлї моїм), добре; бо хотіннє є в мене, зробити ж що добре, не знаходжу (способу).
7:19 Бо доброго, що хочу, не роблю, а чого не хочу, лихого, те роблю.
7:20 Коли ж, чого не хочу, те роблю, то вже .не я те роблю, а гріх, що домує в мені.
7:21 Оце ж знаходжу закон, що, коли хочу робити добре, передо мною лежить лихе.
7:22 Бо я кохаюсь у законі Божому по нутряному чоловікові,
7:23 бачу ж иншій закон у членах моїх, що воює проти закону ума мого і иідневолюе мене законові гріха, що в членах моїх.
7:24 Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тіла смерти сієї?
7:25 Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Оце ж умом сам я служу закону Божому, тілом же закону гріховному.
8:1 Тим же то тепер нема ніякого осуду тим, що в Христї Ісусї не по тїлу ходять, а по духу.
8:2 Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене від закону гріха і від смерти.
8:3 Позаяк закон, ослаблений тілом, був безсилен, то Бог, піславши Сина свого в подобі тїла гріховного і ради гріха, осудив гріх у тїлї,
8:4 щоб оправданнв закону сповнилось в нас, которі не по тїлу ходимо, а по духу.
8:5 Которі бо по тїлу, ті думають про тілесне, которі ж по духу, - про духовне.
8:6 Думаннє бо тілесне - смерть, а думаннє духовне - життє і впокій.
8:7 Тим що думаннє тілесне - ворогуванне проти Бога; законові бо Божому не корить ся, та й не може.
8:8 Хто бо по тїлу, ті Богу вгодити не можуть.
8:9 Ви ж не по тїлу, а в дусі, коли тільки Дух Божий, домує в вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його.
8:10 Коли ж Христос в вас, тоді тіло мертве для гріха, дух же живий ради праведности.
8:11 Коли ж Дух Того, хто воскресив Ісуса з мертвих домує в вас, то Воскресивший Христа із мертвих оживить і смертні тїла ваші Духом своїм, що домує в вас.
8:12 Тим же то, браттє, ми довжники не тілу, щоб,по тілу жити.
8:13 Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі.
8:14 Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі.
8:15 Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь, а прийняли духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче!
8:16 Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі,
8:17 коли ж дїти, то й насдїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись.
8:18 Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас.
8:19 Бо дожиданнє творива дожидає одкриття синів Божих.
8:20 Суетї бо твориво пїдневолидось не по волї, а через підневолившого, в надїї,
8:21 що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дітей Божих.
8:22 Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї.
8:23 Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тіла нашого.
8:24 Надїєю бо спаслись ми; надія ж видима не єсть надія; що бо хто бачить, чого й надіятись?
8:25 Коли ж надіємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.
8:26 Так же само й Дух помагав нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.
8:27 Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.
8:28 Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові
8:28 покликані;
8:29 бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив, бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами.
8:30 А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого справдив, тих і прославив.
8:31 Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас?
8:32 Він, що свого Сина не пощадив, а за всіх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?
8:33 Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!
8:34 Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христое умер, ба й воскрес; Він і по правиці в Отця, Він і заступаєть ся за нас!
8:35 Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тіснота, чи гоненне, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч?
8:36 Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полічено нас як овечок на заріз.
8:37 Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.
8:38 Упевнив ся бо я, що ні смерть, нї життє, нї ангели, ні князівства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче,
8:39 нї висота, нї глибина, ні инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господі нашім.
9:1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкуе менї (й) совість моя Духом сьвятим,
9:2 що великий мені смуток, і без устання болесть серцю моєму.
9:3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по тїлу;
9:4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;
9:5 їх і отці, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.
9:6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всі ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
9:7 анї всі дїти, тим що вони насіннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насіннє.
9:8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полічені в насінне.
9:9 Слово бо обітування таке! Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
9:10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
9:11 ще бо не родились, анї зробили нічого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе).
9:12 сказано їй, що більший служити ме меншому,
9:13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидів.
9:14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
9:15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
9:16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
9:17 Глаголе бо писанне й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя мов по всій землі.
9:18 Тим ж то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
9:19 Скажеш же мені: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?
9:20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо вробив єси мене так?
9:21 Або не має впасти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
9:22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
9:23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
9:24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
9:25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.
9:26 І буде на місцї, де сказано їм: не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
9:27 Ісаія ж покликує про Ізраїля: Хочби було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
9:28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землі.
9:29 І яко ж прорік Ісаія: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
9:30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;
9:31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.
9:32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.
9:33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірув в Него, не осоромить ся.
10:1 Браттє, бажаннє мого сердя і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасенне.
10:2 Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.
10:3 Не розуміючи бо праведності Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведності Божій не корили ся.
10:4 Кінець бо закону - Христос, на праведність кожному віруючому.
10:5 Мойеей пише про праведність, що від закону; що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.
10:6 А та, що од віри, праведність, так говорить: Не кажи в серці твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;)
10:7 або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.)
10:8 А що ж глаголе (писанне)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо;
10:9 щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.
10:10 Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаеть ся на спасенне.
10:11 Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.
10:12 Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усіх, богатий для всїх, хто призиває Його.
10:13 Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.
10:14 Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?
10:15 А як же проповідати муть коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?
10:16 Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?
10:17 Тим же то віра (приходить) через слуханне, слуханне ж через слово Боже.
10:18 Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули ? Нї, по всїй землі бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.
10:19 І ще питаю: Хиба не розумів Ізраїль? Первий Мойсей глаголе: Завдам вам
10:19 через (тих, що) не (єсть мій) нарід, народом безумним завдам жалю вам.
10:20 Ісаїя ж зосьміливсь і глаголе: Знайшли мене ті, що не шукали, обявивсь я тим, що не питали про мене.
10:21 До Їзраїля ж глаголе: Увесь день простягав я руки мої до людей непокірних і суперетних.
11:1 Глаголю ж оце: Чи вже ж відопхнув Бог людей своїх? Нехай не буде! Бо й я Ізраїльтянин, із насіння Авраамового, із роду Беняминового.
11:2 Не відопхнув Бог людей своїх, котрих перше знав. Хиба не відаате, що про Ілию глаголе писаннє? як він обертаеть ся до Бога проти Їзраїля глаголючи:
11:3 Господи, пророки Твої повбивали, і жертівнї Твої порозкидали; я зоставсь один, і шукають души моєї.
11:4 Що ж глаголе йому Божа відповідь? Зоставив я собі сїм тисяч мужів, що не приклонили колїна перед Ваалом.
11:5 Оттак же і в теперішнім часї єсть останок по вибору благодаті.
11:6 Коли ж по благодаті, то не по дїлам; ато благодать не була б уже більш благодаттю. Коли ж по ділам, то більш нема благодаті; ато дїло не було б уже більш дїлом.
11:7 Що ж? чого шукав Ізраїль, того не осяг, а вибір осяг, инші ж ослїпли,
11:8 (яко ж писано: Дав їм Бог духа дрімоти; очі, щоб не бачили, й уші, щоб не чули) до днешнього дня.
11:9 І Давид глаголе: Нехай буде трапеза їх на сїть і на ловитву, і на поблазнь, і на відплату їм.
11:10 Нехай оморочать ся очі їх, щоб не бачили, і хребет їх завсїди зігнутий.
11:11 Глаголю й питаю теперь: Чи вони спіткнулись, щоб (на завсїди) упали? Нехай не буде! їх-то упадком і спасенне поганам, щоб завдати їм зависти.
11:12 Коли ж упадок їх багацтво сьвіту, і відпаденнє їх багацтво поган, скільки ж більше повнота їх?
11:13 Вам бо, поганам, глаголю, на скільки я апостол поганам: Службу мою прославляю,
11:14 чи не завдам як зависти тїлу моєму, і не спасу которих із них.
11:15 Коли бо відкинуттє їх примиренне сьвітові, що ж (буде) прийнятте, коли не життє з мертвих?
11:16 Коли ж росчина сьвята, то й заміс; і коли корінь сьвят, то й віттє.
11:17 Коли ж деякі з віття відломились, а ти, бувши дикою оливиною, прищепивсь єси замість них, і спільником коріння і туку оливного зробивсь єси,
11:18 то не величай ся перед віттєм. Коли ж величаєш ся, то (знай) не ти кореня носиш, а корінь тебе.
11:19 Ти ж кажеш: Відломилось віттє, щоб я прищепив ся.
11:20 Добре: невірою відломились вони, ти ж вірою стоїш. Не носись високо, а бій ся.
11:21 Коли бо Бог природнього віття не пощадив, (гледи) що й тебе не пощадить.
11:22 Вбачай же благость і непощадіннє Боже: на тих, що відпали, непощадіннє; на тебе ж благость, коли пробувати меш у благости; коли ж нї, то й ти будеш відтятий.
11:23 І вони ж, як не зостануть ся в невірстві, прищепляться; здолїе бо Бог знов прищепити їх.
11:24 Коли бо ти відтятий від оливини, дикої по природі, і проти природи прищеплений до доброї оливини, то як більш сї, що по природі прищеплять ся до своєї сливини.
11:25 Не хочу бо, щоб ви не відали тайни сієї, брати (щоб не були самі в собі мудрими), що ослїпленнє від части Ізраїлеві стало ся, доки сповненнє поган увійде.
11:26 І так увесь Ізраїль спасеть ся, яко ж писано: Прийде з Сіону Збавитель, і одверне безбожже від Якова;
11:27 і се їм од мене завіт, коли зниму гріхи їх.
11:28 По благовістю (вони) вороги задля вас; по вибранню ж полюблені задля отцїв.
11:29 Бо в даруваннях і покликанню Бог не каєть ся.
11:30 Бо, як і ви колись противились Богові, тепер же помилувані через непокору сих,
11:31 так і сї тепер противились, щоб через ваше помилуванне і їх помилувано.
11:32 Зачинив бо Бог усїх у непокору, щоб усїх помилувати.
11:33 О, глибино багацтва і премудрости і розуму Божого! як не довідомі присуди Його і не досліджені дороги Його!
11:34 Хто бо зрозумів ум Господень? або хто порадником Йому був?
11:35 або хто наперед дав Йому, щоб Він віддав йому?
11:36 Бо з Него, і Ним, і в Него все. Єму слава на віки. Амінь.
12:1 То й благаю вас, браттє, щедротами Божими, представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє ваше.
12:2 І не приладжуйтесь до віку сього, а переображуйтесь обновленнєм ума вашого, щоб довідуватись, що воля Божа добра й угодна і звершена.
12:3 Глаголю бо благодаттю, даною мені, кожному між вами, щоб не думав більш про себе, ніж треба думати, а думав тверезо, як Бог кожному уділив міру віри.
12:4 Бо яко ж в одному тїлї маємо многі члени, усі ж члени мають не одно діло,
12:5 так многі ми - одно тіло в Христї, по одно му ж, один другому члени.
12:6 Маючи ж дарування по даній нам благодаті неоднакі: чи то пророцтво і (то й пророкуймо) по мірі віри;
12:7 чи то служеннє (пильнуймо) в служенню; чи то навчає хто - в ученню;
12:8 чи то напоминає хто - в напоминанню; хто дає, (давай) у простоті; хто старшинує, (старшинуй) з пильностю; хто милосердує, (милосердуй) з радістю.
12:9 Любов (нехай буде) нелицемірна. Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго.
12:10 Братньою любовю (бувайте) один до одного ніжні; честю один одного більшим робіть;
12:11 у роботі не лїниві; духом горючі, Господеві служачі;
12:12 в надії веселі; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі,
12:13 у потребинах сьвятих - подїльчиві; до гостинності охочі.
12:14 Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть.
12:15 Радуйте ся з тими, хто радуєть ся, і плачте з тими, хто плаче.
12:16 Однаково один з одним думайте. Високо про себе не думайте, а до смиренних нахиляйтесь. Не бувайте мудрі самі в себе.
12:17 Нікому злом за зло не оддавайте. Дбайте про добре перед усїма людьми.
12:18 Коли можна, скільки (се) од вас, з усїма людьми майте мир.
12:19 Не відомщайте за себе, любі, а давайте місце гнїву (Божому), писано бо: Менї відомщенне, я віддам, глаголе Господь.
12:20 Оце ж, коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли жаждує, напій його; се бо роблячи, уголлє огняне згребеш на голову його.
12:21 Не давай ся подужати злу, а подужуй зло добром.
13:1 Всяка, душа властям висшим нехай корить ся; нема бо властї, коли не від Бога. Які ж є власті, від Бога вони настановлені.
13:2 Тим-же, хто протавить ся власті, Божому повелїнню противиться; хто ж противить ся, ті собі осуд набувають.
13:3 Князі бо не добрим дїлам страх, а лихим. Хочеш же не боятись властї? Добре роби, то й мати меш похвалу від неї.
13:4 Божий бо слуга він, тобі на добро. Коли ж лихе робиш, бій ся, бо не дармо меч носить; Божий бо слуга він, відомститедь гнїва тому, хто робить лихе.
13:5 Тим-же треба коритись не тільки ради гнїва (кари), та й ради совісти.
13:6 Того ж то й данину даєте; слуги бо Божі вони, що раз-у-раз того пильнують.
13:7 Оддавайте ж усїм, що треба: кому данину, данину; кому мито, мито; кому страх, страх; кому честь, честь.
13:8 Нїкому ж нїчим не задовжуйтесь, тільки любовю один одному; хто бо любить другого, закон сповнив.
13:9 Бо се: Не роби перелюбу. Не вбий, Не вкрадь, Не сьвідкуй криво, Не похотствуй, і коли (є) яка инша заповідь, у сему слові містить ся: Люби ближнього твого, як сам себе.
13:10 Любов ближньому зла не робить; тим любов - сповненнє закону.
13:11 Так (чинїть), знаючи пору, що вже час нам від сна встати; тепер бо ближче нас спасенне, нїж, як ми увірували.
13:12 Ніч минула, а день наближив ся відложімо ж дїла темряви, а одягнїмось у зброю сьвітла.
13:13 Яко в день нумо чесно ходити і не в прожорстві та піянстві, не в любодїяннї та розпусті, не в сварнї та завнстї.
13:14 Нї, одягнїть ся Господом нашим Ісусом Христом, і не догодовуйте тїлу в похотї.
14:1 Немогаючого ж у вірі приймайте не на розбіраннє думок.
14:2 Один вірує, (що можна) їсти все, а знемогаючий зїллє (нехай) їсть.
14:3 Хто їсть, нехай тому, хто не їсть, не докоряє, а хто не їсть, нехай того, хто їсть, не осуджує; Бог бо його прийняв.
14:4 Ти хто єси, що судиш чужого слугу? своєму панові стоїть він, або падає. Устоїть же, бо здолїе Бог поставити його.
14:5 Инший шанує (один) день над (другий) день; инший же судить про всякий день
14:5 Кожен у своїй мислї нехай буде певен.
14:6 Хто вважає на день, Господові вважає; і хто не вважає на день, Господеві не вважає. Хто їсть, Господеві їсть, бо дякує Богу; і хто не їсть, Господеві не їсть, та й дякує Богу.
14:7 Нїхто бо з нас собі не живе, і нїхто собі не вмирає.
14:8 Бо коли живемо, Господеві живемо; й коли вмираємо, Господеві вмираємо; то, чи живемо, чи вмираємо, ми Господнї.
14:9 На се бо Христос і вмер, і воскрес, і ожив, щоб і над мертвими, й над живими панувати.
14:10 Ти ж чого судиш брата твого? або й ти, чого докоряєш брата твого? Усї бо станемо перед судищем Христовим.
14:11 Писано бо: Як живу, глаголе Господь, що передо мною поклонить ся всяке колїно, і всякий язик визнавати ме Бога.
14:12 Тим же кожен э нас за себе позалїк дасть Богу.
14:13 Оце ж більш один одного не осуджуймо, а лучче розсуджуйте, як би не класти спотикання брату, або поблазнї.
14:14 Знаю я і впевнивсь у Христї Ісусї, що нїщо нескверне само собою; тільки, хто думає, що воно скверне, тому й скверне.
14:15 Коли ж через їжу брат твій сумує, то вже не по любови ходиш. Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер.
14:16 Нехай же не ганить ся ваше добре.
14:17 Бо царство Боже не їжа і питте, а правда, і впокій, і радощі в Дусі сьвятім.
14:18 Хто бо в сьому служить Христу, той любий Богові і шануваний між людьми.
14:19 Тому ж отеє побиваймось.за тим, що для впокою і для збудовання спільного.
14:20 Ради їжи не руйнуй діла Божого. Все чисте, тільки лихо чоловікові, що їсть із спотиканнем.
14:21 Добре не їсти мясива, анї пити вина, нї (такого), від чого брат твій спотикаєть ся або блазнить ся, або знемогає.
14:22 Ти маєш віру? май (її) собі перед Богом. Блажен, хто не осуджує себе в тому, що похваляв.
14:23 Хто ж сумнить ся, чи їсти, осудить ся, бо (їсть) не по вірі; все ж, що не по вірі, гріх.
15:1 Мусимо ми, сильні, немочі безсильних носити, а не собі догоджати.
15:2 Кожен бо з нас ближньому нехай догоджає, на добре, до збудування.
15:3 Бо і Христос не собі годив, а яко ж писано: Зневага зневажаючих Тебе упала на мене.
15:4 Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіннє та утїшеннє (з) писання мали надію.
15:5 Бог же терпіння та утїшення нехай дасть вам однаково думати між собою по Христу Ісусові,
15:6 щоб однодушне, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
15:7 Тим же приймайте один одного яко ж і Христос прийняв вас у славу Божу.
15:8 Глаголю ж, що Ісус Христос став ся слугою обрізання ради істини Божої, щоб ствердити обітовання отців,
15:9 а для поган - з милості, щоб прославляли Бога, яко ж писано: За се визнавати му Тебе між поганами й імени Твоєму співати му.
15:10 І знов глаголе: Звеседїть ся, погане, з людьми Його.
15:11 І знов: Хвалїть Господа, всі погане, і вихваляйте Його всі люде.
15:12 І знов Ісаїя глаголе: Буде корінь Єссеїв, Той, що встане, владикувати над поганами; на Него погане вповати муть.
15:13 Бог же вповання нехай сповнить вас усякими радощами й упокоєм у вірі, щоб ви збагатились упованнвм, силою Духа сьвятого.
15:14 Впевнив ся ж і я сам про вас, браттє моє, що й самі ви повні добрости, повні, всякого знання, і зможете один одного навчати.
15:15 Сьмілїще ж написав я вам, браттє моє, трохи, яко нагадуючи вам по благодаті, даній менї від Бога,
15:16 щоб бути менї служителем Ісус-Христовим між поганами, сьвято проповідуючи благовісте Боже, щоб приношеннє від поган було приятне і осьвящене Духом сьвятим.
15:17 Маю оце похвалу через Христа Ісуса в Божих речах.
15:18 Не сьмію бо глаголати про таке, чого не вдіяв Христос через мене на послух поган, словом і дїлом,
15:19 силою ознак і чудес, силою Духа Божого; так що я від Єрусалиму і кругом аж до Ілирика сповнив благовісте Христове.
15:20 Так силкувавсь я благовістити, не де іменував ся Христос, щоб на чужій основинї не будувати,
15:21 а яко ж писано: Кому не звіщено про Него, побачать, і котрі не чули, зрозуміють.
15:22 Тим же й був я з'упинений не раз, прийти до вас.
15:23 Тепер же, більш не маючи місця в сих країнах, бажаннє ж маючи прийти до вас од многих лїт,
15:24 як пійду в Іспанию, прийду до вас; сподіваюсь бо, проходючи, бачити вас, і що ви мене проведете туди, як перш вами трохи навтішаюсь
15:25 Тепер же йду в Єрусалим, служити сьвятим.
15:26 Зводили бо Македонці та Ахайцї удїлити дещо вбогим сьвятим, що в Єрусалимі.
15:27 Зволили, та й винні їм. Коли бо в духовному їх спільниками стали погане, то повинні в тїлесному послужити й їм.
15:28 Се ж скінчивши й запечатавши (оддавши) їм овощ сей, пійду через вас в Іспанию.
15:29 Знаю ж, що прийшовши до вас, в повнї благословення благовістя Христового прийду.
15:30 Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога,
15:31 щоб збавитись менї від непокірних в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі приятна була сьвятим,
15:32 щоб з радістю прийшов до вас волею Божою, та й покрепив ся з вами.
15:33 Бог же впокою з усіма вами. Амінь.
16:1 Поручаю ж вам Фиву, сестру нашу, служительку церкви, що в Денхреях,
16:2 щоб прийняли її в Господі, як личить сьвятим, і помагали їй, в якому дїлї вас потрібувати ме; бо вона була заступницею многим, і самому мені.
16:3 Витайте Прискилу та Аквилу, помічників моїх у Христї Ісусї,
16:4 (котрі за мою душу шию свою клали, й котрим не тільки я дякую, та і всї церкви поган,) і домашню їх церкву.
16:5 Витайте Епенета, любого мого, котрий єсть первоплід Ахаї для Христа.
16:6 Витайте Марию, що трудилась багато для нас.
16:7 Витайте Андропика та Юния, родину мою і товаришів неволї моєї; вони значні між апостолами, і перше мене увірували в Христа.
16:8 Витайте Амплия, любого мого в Господї.
16:9 Витайте Урбана, помічника нашого в Христї, і Стахия, любого менї.
16:10 Витайте Апелеса, вірного в Христї. Витайте Аристовулових.
16:11 Витайте Іродиона, родину мою. Витайте з Наркисових, которі в Господї.
16:12 Витайте Трифену й Трифосу, що трудять ся в Господі, витайте Перейду любу, що багато трудилась в Господі.
16:13 Витайте Руфа, вибраного в Господі, і матір його й мою.
16:14 Витайте Асинкрита, Флегонта, Єрма, Патрова, Єрмия і инших з ними братів.
16:15 Витайте Филолога й Юлию, Нерея і сестру його, і Олимпана, і всіх сьвятих з ними.
16:16 Витайте один одного цїлуваннєм сьвятим. Витають вас церкви Христові.
16:17 Благаю ж вас, браттє, остерегайтесь тих, що роблять незгоду та поблазнї проти науки, котрої ви навчились, і вхиляйтесь од них.
16:18 Бо такі Господеві нашому Ісусу Христу не служять, а своєму череву; і ласкавими словами та благословеннєм обманюють серця нелукавих.
16:19 Бо слухняність ваша до всїх дійшла, тим я радуюсь вами, хочу ж, щоб були мудрі на добре, а неприступні на лихе.
16:20 Бог же впокою розітре сатану під ногами вашими незабаром. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами. Амінь.
16:21 Витає вас Тимотей, помічник мій, та Лукий, та Ясон, та Сосипатр, родина моя.
16:22 Витаю вас у Господї я Тертий, що написав посланнє се.
16:23 Витає вас Гай, гостинник мій і всієї церкви. Витає вас Єраст, домо-рядник городський, і Кварт брат.
16:24 Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усїма вами. Амінь.
16:25 Тому ж, що може вас утвердити до благовістю моєму і проповіданню Ісус-Христовому, по відкриттю тайни від часів вічних умовчаної,
16:26 тепер же обявленої, і через писання пророчеські, по повелінню вічнього Бога, на послуханнє віри, усім народам звіщеної, -
16:27 єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, котрому слава на віки. Амінь.