1:1 Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринтї з усїма сьвятими у всій Ахаї:
1:2 Благодать вам і впокій од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.
1:3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утіхи,
1:4 що втішає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утішати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утішаємось самі від Бога.
1:5 Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшенне наше.
1:6 Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннем тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втішаємось, то для вашого утїшення і спасення.
1:7 І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.
1:8 Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надії й жити.
1:9 Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих,
1:10 котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,
1:11 за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннем многих, многі за нас і дякували.
1:12 Се бо хвала наша, сьвідченне совісти нашої, що ми в простоті і чистотї Божій, не в мудрости тілесній, а в благодати Божій жили на сьвітї, більше ж у вас.
1:13 Не инше бо пишеш вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надїю, що й до кінця зрозумієте,
1:14 як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам; яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа.
1:15 І в сій певнотї хотїв був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали,
1:16 а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониі прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею.
1:17 Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тілу задумую, щоб було в мене то так - так, то, ні - нї.
1:18 Вірен же Бог, що слово наше до вас не було "так" і "нї".
1:19 Бо Син Божий Ісус Христос, вам вами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеем, не був "так" і "нї", а було у Йому "так".
1:20 Бо, скільки обітниць Божих, то (все) в Йому "так" і в Йому "амінь", на славу Божу через нас.
1:21 Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас - Бог,
1:22 Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.
1:23 Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.
1:24 Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.
2:1 Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.
2:2 Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.
2:3 І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всіх вас.
2:4 Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагате до вас.
2:5 Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всіх вас.
2:6 Доволї такому сієї кари від многих.
2:7 Так що напротив лучче простїть і утіште, щоб надто великий сум не дожер такого.
2:8 Тим же благаю вас, обявіть любов до него.
2:9 На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.
2:10 Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,
2:11 щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.
2:12 Прийшовши ж у Трояду на благовісте Христове, як відчинено менї двері в Господі,
2:13 не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.
2:14 Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.
2:15 Бо ми пахощі Христові Богу в і тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:
2:16 одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на акитте; та кого на се вистачить?
2:17 Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.
3:1 Чи нам же починати внов самих себе поручати? або треба нам, як яншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).
3:2 Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.
3:3 (А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служенне наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тілесних скрижалях серця.
3:4 Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,
3:5 бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,
3:6 котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.
3:7 Коли ж служенне смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його Минущої,
3:8 як же не більше служенне духа буде в славі?
3:9 Бо коли служеннє осуду - слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою?
3:10 Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави.
3:11 Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.
3:12 Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,
3:13 а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.
3:14 Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.
3:15 Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.
3:16 Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.
3:17 Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.
3:18 Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуемось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.
4:1 Тим же то, маючи се служенне, яко же помилувані, не слабнемо,
4:2 а відреклись тайного в безчестю, не ходячи в лукавстві, анї хитруючи словом Божим, а явленнєм правди поручаючи себе всякій совісті чоловічій перед Богом.
4:3 Коли ж і закрите благовісте наше, то у погибаючих єсть закрите,
4:4 в котрих бог віку сього осьліпив думки їх, невірних, щоб не засияло їм сьвітло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога.
4:5 Бо ми не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса Господа, себе ж самих слугами вашими Ісуса ради.
4:6 Бо Бог, що звелїв з темряви засияти, той засьвітив у серцях наших на просьвіченнє розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім.
4:7 Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас.
4:8 У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряемо надїї,
4:9 гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені;
4:10 всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісу-сове в тїлї нашому являло ся,
4:11 Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому.
4:12 Тим же оце смерть в нас орудує, а жнтте в вас.
4:13 Мавши той же дух віри, по писаному: Я вірував, тим і глаголав, і ми віруємо, тим і глаголемо,
4:14 знаючи, що хто підняв Господа Ісуса, і нас через Ісуса підійме і поставить з вами.
4:15 Все бо задля вас, щоб богата благодать через благодареннє многих намножувалась вга славу Божу.
4:16 Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млЇє, та нутряний обновляєть ся день у день.
4:17 Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави,
4:18 нам, що не дивимось на вйдоме, а на невидоме; що бо вйдоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.
5:1 Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах.
5:2 Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба,
5:3 коли б тільки нам, і одягнувшись нагими не явитись.
5:4 Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм.
5:5 На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.
5:6 Оце ж маймо духа всякого часу знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа:
5:7 (бо ходимо вірою, а не видїннєм.)
5:8 Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа.
5:9 Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими.
5:10 Всім бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе.
5:11 Знаючи оце страх Господень, пересьвідчуємо людей; Богові ж явні ми, і вповаю, що й вашим совістям обявились.
5:12 Не знов бо похваляємо себе перед вами, а даємо вам причину хвалитись нами, щоб мали що (відказувати) тим, що хвалять ся лицем, а не серцем.
5:13 Бо як ми не при собі, то (се) Богові; а як ми тверезимось (здержуємось),
5:13 вам.
5:14 Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всіх умер, тодї всі вмерли;
5:15 і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.
5:16 Тимже ми від нинї нїкого не знаємо по тілу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо.
5:17 Тимже, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.
5:18 Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примірення.
5:19 яко ж бо Бог був у ХристЇ, примиряючи сьвіт із собою, не полїчуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення.
5:20 Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом.
5:21 Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.
6:1 Помагаючи ж (Йому), благаємо вас, щоб ви марно благодать Божу не приймали.
6:2 (Бо глаголе: Приятного часу вислухав я тебе, і в день спасення поміг тобі. Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення.)
6:3 Ніякого нї в чому не даємо спотикання, щоб не було ганене служеннє,
6:4 а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тіснотах,
6:5 в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах,
6:6 в чистоті, в знанню, в довготерпінню, в добрості, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній,
6:7 в словах правди, в силї Божій, із зброєю праведности в правій і лївій,
6:8 славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросьвіти, та правдиві;
6:9 яко незнані, та познані; яко вмираючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані;
6:10 яко сумні, а завсїди веселі, яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нічого немаючі, а все держучи.
6:11 Уста наші відкрились до вас, Коринтяне,- серця, наші розпросторились.
6:12 Не стіснені ви в нас, а тїснитесь в утробах ваших.
6:13 Такою ж нагородою (кажу вам, як дїтям) розпросторітесь і ви.
6:14 Не ходіть у жадному ярмі з невірними , яке бо товаришуванне праведности і беззаконня, і яка спільність сьвітла з темрявою?
6:15 Яка ж згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним?
6:16 І яка згода церкви Божої з ідолською? бо ви церква Бога живого, яко ж рече Бог: вселю ся в них, і ходити му; і буду їм Бог, а вони будуть менї люде.
6:17 Тимже вийдіть із між них, і відлучіть ся, глаголе Господь, і до нечистого не приторкайтесь; і я прийму вас,
6:18 і буду вам за отця, а ви будете менї за синів і дочок, глаголе Господь Вседержитель.
7:1 Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.
7:2 Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нікого не зопсували, нї з кого не здирали.
7:3 Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.
7:4 Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.
7:5 Бо, й як прийшли ми в Македонию, ніякого впокою не мало тіло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.
7:6 Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,
7:7 не тільки ж приходом його, та й утїшеннем, котрим утішив ся про вас, оповідуючи даше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихільність до мене, так що я вельми зрадував ся.
7:8 Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланне, хоч і на час, засмутило вас.
7:9 Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаянне, засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.
7:10 Бо смуток по Бозї нерозкаяне по каянне на спасенне робить, смуток же сьвіта сього смерть робить.
7:11 Ось бо се саме, що покували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщенне)! У всьому доказали ви, що чисті в сьому дїлї.
7:12 А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.
7:13 Того ж то втішились ми втїшеннем вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усіх вас.
7:14 Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе і по правді говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.
7:15 Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.
7:16 Радуюсь оце, що у всьому можу ввіритись вам.
8:1 Даємо ж вам знати, браттє, про благодать Божу, дану церквам Македонським,
8:2 що у великому допустї горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувадо багацтвом щирости їх.
8:3 Бо вони по силї - се я сьвідкую - і над силу доброхітні.
8:4 З великим благаннєм благали нас прийняти дар і товаришуваннє (спілність) в служенню сьвятим.
8:5 І не, яко ж ми надіялись, а оддали себе перш Господеві, та й нам, волею Божою;
8:6 тим то ми вблагали Тита, щоб, яко ж перше почав, так і скінчив у вас благодать сю.
8:7 А ви, яко ж у всьому достаткуєте вірою, і словом, і знаннем, і всяким дбаннєм, і любовю вашою до нас, щоб і в сїй благодатї достаткували.
8:8 Не повеліваючи глаголю, а через дбаннє инших хочу допевнитись в щирості вашої любови.
8:9 Знаєте бо благодать Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас з'убожів, бувши багатим, щоб ви убожеством Його збагатились.
8:10 І в сьому даю раду: се бо вам на користь, котрі не тільки робити, та й хотіти перш почали від торішнього літа.
8:11 Тепер же і кінчіть роботу, щоб яко ж була охота хотїти, так щоб і скінчили по спромозї.
8:12 Бо коли в кого в охота, то вона приятна по тому, як хто мав, а не по тому, як хто не мав.
8:13 (Нехай) бо не (буде) иншим одрада, а вам горе, а по рівнотї:
8:14 в теперешнїй час ваш достаток про їх недостаток, щоб і їх достаток був про ваш недостаток, щоб була рівнота,
8:15 яко ж писано: хто (назбирав) багато, не надто мав, і хто мало, не мав недостатку.
8:16 Дякуємо ж Богові, що дав таке щире дбанне про вас у серце Титу.
8:17 Бо благанне таки прийняв, та й, бувши прихильнішим своєю охотою, вийшов до вас.
8:18 Послали ж ми з ним і брата, котрого похвала в євангелию по всіх церквах.
8:19 Не тільки ж се; а він і вибраний від церков товариш наш з сією благодаттю, що нею служимо на славу самого Господа й на одраду вашу,
8:20 остерегаючись того, щоб хто не дорікав нам достатком сім, котрим ми служимо,
8:21 промишляючи про добре не тільки перед Богом, та й перед людьми.
8:22 Послали ж з ними брата нашого, про котрого ми допевнились, що він у многому дуже пильний, тепер же він ще пильнїший, у великій надїї на вас.
8:23 Що до Тита, то він мій товариш і помічник про вас; що до братів наших, вони посланники церков, слава Христова.
8:24 Покажіть же доказ любови вашої і хвалення нашого вами перед ними й перед лицем церков.
9:1 Про служенне ж сьвятим злишнє мені писати вам:
9:2 бо я знаю охоту вашу, котрою про вас хвалюсь Македонянам, що Ахая приготовилась від торішнього лїта, і ваша ревність заохотила многих.
9:3 Післав же я братів, щоб похвала наша, що єсть про вас, не зробилась марна в сьому случаї, щоб, яко ж казав я, ви були готові,
9:4 щоб, як прийдуть зо мною Македоняне та знайдуть вас неготових, ми (щоб не сказати ви) не осоромились, сією сьмілостю хвальби.
9:5 Оце ж надумавсь я, що треба вблагати браттє, нехай попереду пійдуть до вас, і заздалегідь наготовлять сей дар ваш, про котрий наперед звіщено, що він готовий, так як дар, а не як здирство.
9:6 Оце ж: хто сїе скупо, скупо й жати ме; а хто сїе в дарах, в дарах і жати ме.
9:7 Кожен (давай), яко ж постановляє в серці, не з жалю або з примусу; веселого бо дателя любить Бог.
9:8 Силен же Бог всякою благодаттю збогатити вас, щоб у всьому всякого часу всякий достаток маючи, збагачувались ви всяким добрим ділом,
9:9 (яко ж писано: Розсипав, дав убогим; праведність його пробував по вік.
9:10 Хто ж дає насінне сїючому, подасть і хлїб на їжу, і намножить насінне ваше і зростить засїви праведности вашої),
9:11 щоб у всьому збагатились на всяку щирість, котра через нас робить подяку Богу.
9:12 Бо порядкуванне служення сього не тільки сповняє недостатки сьвятих, а також достаткуе многими подяками Богові.
9:13 Дознавши служення сього, прославляють вони Бога за покірне визнаваннє ваше благовістя Христового, і за щирість общення з ними і з усіма,
9:14 і молять ся за вас, прихиляючись до вас задля превеликої благодати Божої в вас.
9:15 Дяка ж Богові за невимовний дар Його.
10:1 Сам же я Павел благаю вас лагідностю і тихостю Христовою, а що в вічі смиренний між вами, а, не будучи між вами, сьміливий проти вас;
10:2 благаю ж, щоб, бувши між вами, не бути сьміливим з тією певнотою, якою думаю осьмілитись проти деяких, що думають про нас, нїби ми ходимо по тїлу.
10:3 Бо ходячи в тїлї, не по тїлу воюємо:
10:4 (бо зброя воювання нашого не тілесна, а сильна Богом на зруйнованнє твердинь,)
10:5 руйнуючи видумки і всяку висоту, що встає проти знання Божого, і займаючи в полонь усякий розум на послух Христу,
10:6 і будучи на поготові помститись над усяким непослухом, як сповнить ся ваш послух.
10:7 Хиба ви на лице дивитесь? Коли хто певен у собі, що він Христів, нехай знов по собі думає так, Що, як він Христів, так і ми Христові.
10:8 Бо коли б я ще більш хвалив ся властю нашою, що дав нам Господь на збудуваннє, а не на зруйнуваннє ваше, то не осоромив ся б
10:9 (Та) щоб не здаватись, наче б лякав вас посланнями, -
10:10 бо послання (його) скажуть, важкі і кріпкі, а присутність тїла немочна і слово мизерне, -
10:11 такий нехай се знає, що які ми словом у посланнях, не бувши (між вами), такі ми й дїлом, бувши (між вами).
10:12 Бо не сьміємо прилїчувати або рівняти себе до деяких, що самі себе хвалять; ті, що самі в собі себе міряють і порівнюють самих себе, не розуміють.
10:13 Ми ж не без міри хвалити мемось, а по мірі мірила, що відмірив нам Бог,
10:13 міру, щоб досягти і до вас.
10:14 Ми бо не так, як би не досягнувши вас, над міру простираємось; бо аж і до вас досягли благовістом Христовим.
10:15 Не без міри хвалимось чужою працею, маючи надїю, що, як виросте віра ваша, то звеличимось і ми по мі рилу нашому надто,
10:16 щоб і дальше вас благовіствувати, і не хвалитись над тим, що чужим мірилом приготовлене.
10:17 Хто ж хвалить ся, нехай у Господі хвалить ся.
10:18 Бо не той певний, хто сам себе хвалить, а кого Господь похваляє.
11:1 Ой коли б ви трохи потерпіли моє безумство! а таки потерпите мене.
11:2 Бо я ревную про вас ревностю Божою; я бо заручив вас одному мужо-ві, щоб чистою дївою привести перед Христа.
11:3 Бою ся ж, щоб, як змій Єву обманив лукавством своїм, так не попсувались думки ваші, (одвернувши) від простоти в Христї.
11:4 Бо коли ж хто, прийшовши, иншого Христа проповідує, котрого ми не проповідували, або духа иншого ви приймаєте, котрого не прийняли, або инше благовісте, котрого не одержали; то ви були б дуже терпіливі.
11:5 Думаю бо, що я нічим не зоставсь позаду передніх апостолів.
11:6 Хоч бо я й неук словом, та не розумом; ні, ми знані у всьому між вами.
11:7 Або гріх я зробив, себе смиряючи, щоб ви пійшли вгору, бо даром благовістє Боже проповідував вам?
11:8 Од инших церков брав я, приймаючи плату, на служеннє вам;
11:9 і, прийшовши до вас, та й бувши в недостатку, не був я нікому важким; бо недостаток мій сповнили брати мої, що прийшли з Македониї; та й у всьому я хоронив себе, щоб не бути вам важким, і хоронити му.
11:10 (Як) істина Христова є в мені (так вірно), що похвала ся не загородить ся від мене в сторонах Ахайських.
11:11 Чого ж? хиба, що не люблю вас? Бог знає (те).
11:12 Що ж роблю, те й робити му, щоб відтяти причину тим, що хочуть причини, щоб чим хвалять ся, (у тому) показались як і ми.
11:13 Бо такі лжеапостоли, робітники лукаві, прикидають ся апостолами Христовими.
11:14 І не диво: сам бо сатана прикидаєть ся ангелом сьвітлим.
11:15 Не велика ж річ, коли й слуги його прикидають ся слугами правди. Конець їх буде по ділам їх.
11:16 Знов глаголю: щоб нїхто не вважав мене за безумного; коли ж ні хоч яко безумного мене прийміть, щоб хоч трохи менї похвалитись.
11:17 А що глаголю, не глаголю по Господї, а мов би в безумстві, у сїй певноті похвали.
11:18 Яко ж бо многі хвалять ся по тїлу, то й я хвалити мусь.
11:19 Радо бо терпите безумних, розумними бувши.
11:20 Терпите бо, як хто підневолює вас, як хто жере (вас), як хто обдирає (вас), як хто величаєть ся, як ганбе вас у лице.
11:21 Робом досади глаголю, так ніби ми знемоглись. Коли ж у чому хто осьмілюєть ся (у безумстві глаголю), то й я осьмілююсь.
11:22 Вони Євреї? І я. Вони Ізраїлітяне? І я. Вони насїннє Авраамову? І я.
11:23 Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту.
11:24 Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я.
11:25 Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибині;
11:26 у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городі, у бідах у пустині, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами;
11:27 у праці і в журбі, почасту в недосипанню, в голоді і жаждї, в постах часто, в холоді й наготі.
11:28 Опріч того, що осторонь, налягав на мене щоденна журба про всі церкви.
11:29 Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів?
11:30 Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї.
11:31 Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, будучи благословен на віки, знає, що я не обманюю.
11:32 У Дамаску царський намістник Арета, стеріг город Дамащан, хотівши піймати мене;
11:33 і віконцем у коші спущено мене по стїнї, і втік я з рук його.
12:1 Не користь же мені хвалитись, та перейду до видіння і одкриття Господнього.
12:2 Я знаю чоловіка в Христї перед чотирнайцятьма літами (чи в тїлї, не знаю, чи без тіла, не знаю; Бог знає), підхопленого аж до третього неба.
12:3 І знаю такого чоловіка (чи в тїлї, чи без тїла, не знаю; Бог знає),
12:4 що був підхоплений у рай, і чув він слова невимовні, що не можна чоловікові промовити.
12:5 Таким хвалити мусь; собою ж не хвалити мусь, а тільки немощами моїми.
12:6 Коли бо я схочу хвалитись, не буду безумний, бо говорити му правду; та вдержуюсь, щоб хто мене не вважав над те, чим бачить мене або чує що від мене;
12:7 І, щоб превеликими відкриттями надто не величатись менї, дано мені колючку в тіло, ангела сатану, нехай бє мене в лице, щоб не величав ся.
12:8 Про него тричі Господа благав я, щоб відступив від мене.
12:9 Та Він сказав мені: Доволї з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершуєть ся. Найлюбіше ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова.
12:10 Тим любо мені в немочах, докорах, нуждах, гоненнях, тїснотах за Христа, коди бо я немочний, тоді я сильний.
12:11 Я зробивсь безумним хвалячись; ви мене примусили; бо треба, щоб я був хвалений од вас; нїчим бо я не гірший од найперших апостолів, хоч я й ніщо.
12:12 Справді ознаки апостола стались між вами у всякому терпінню, в ознаках, чудесах і силах.
12:13 Що бо єсть, чим вас упосліджено перед иншими церквами? хиба тим, що я сам не був вам важким? Простіть мені сю кривду
12:14 Ось утрете готов я прийти до вас, і не буду важким вам, бо не шукаю вашого, а вас, бо не дітям треба для родителїв скарбувати, а родителям для дітей
12:15 Менї ж найлюбіш буде втрачуватись і втрачувати себе за душі ваші; хоч вельми вас люблячи, я менше люблений вами
12:16 Нехай же буде так, що я не отягчив вас; та може, бувши хитрим, підступом обдирав вас?
12:17 Хиба кого посилав я до вас і через него покористувавсь од вас?
12:18 Ублагав я Тита, й разом з ним послав брата. Хиба покористувавсь чим од вас Тит? Чи не тим же духом ходили ми? не тими ж слїдами?
12:19 Хиба думаєте знов, що оправдуємось перед вами? Перед Богом у Христї глаголемо; усе ж, любі, на ваше збудуваннє.
12:20 Боюсь бо, щоб иноді прийшовши, не знайшов вас не такими, як хочу, і щоб ви не знайшли мене таким, якого не хочете, щоб инодї (не було) змагання, зависти, досад, сварок, пересудів, нашептів, пихи, безладу,
12:21 щоб, як прийду знов, не принизив мене Бог мій між вами, і щоб не оплакував многих, що перше згріши ли, та й не покаялись у нечистоті, й блудї, й розпусті, що коїли.
13:1 Се вже втрете йду до вас. При устах двох сьвідків або трох стане кожне слово.
13:2 Наперед казав я вам і наперед кажу, мов би був перед вами вдруге, і тепер, не бувши між вами, пишу до тих, що перше згрішили, і до всїх инших, що, як прийду знов, то не пощаджу:
13:3 бо ви шукаєте в менї доказу глаголючого в мені Христа, котрий до вас не немочний, а потужний в вас.
13:4 Бо хоч і розпято Його від немощі, та живий Він од сили Божої. Бо хоч і ми немочні с Йому, та жити мемо з Ним од сили Божої в вас.
13:5 Самих себе розбирайте, чи ви в вірі; самих себе вивідайте. Чи то ж не знаєте себе самих, що Ісус Христос у вас єсть? Хиба тільки, що ви недостойні.
13:6 Сподїваю ся ж, що зрозумієте, що ми не недостойні.
13:7 Молю ся ж Богу, щоб ви не зробили ніякого зла, не щоб ми хвальними явили ся, а щоб ви добре зробили, а ми яко нехвальні були.
13:8 Нїчого бо не можемо проти правди, а за правду.
13:9 Радуємось бо, коли ми немочні, ви ж сильні; про се ж і молимо ся на звершенне ваше.
13:10 Тим то й не бувши між вами, пишу, щоб бувши між вами не зробив без'ощадно по властї, котру дав менї Господь на збудованнє, а не на руйнованне.
13:11 На останок, браттє; радуйте ся, звершуйтесь, утішайтесь, те ж саме думайте, мирно живіть, то й Бог любови й миру буде з вами.
13:12 Витайте один одного цїлуваннем сьвятим. Витають вас, усї сьвяті.
13:13 Благодать Господа Ісуса Христа і любов Божа, і причастє сьвятого Духа з усїма вами. Амінь.